9 листопада любителі та шанувателі української мови по всьому світу святкували День української писемності та мови. Ця урочиста подія не оминула і нашу школу. Зранку для учнів відбулися заходи, де учні презентували газети, приурочені цьому святу, висловлювали думки щодо важливості й актуальності мовленнєвого питання в сучасному світі.

8-19 листопада у нашій школі проходило традиційне свято «Ми – одна родина». Цілих два тижні проводилися урочисті заходи, в яких брали участь класні колективи з метою продемонструвати свої таланти, ще більше згуртуватися у спільній роботі, спробувати свої сили у творчій діяльності, презентувати себе як оригінальних та цікавих особистостей. Учні із захопленням змагалися в сімейних брейн-рінгах, конкурсі «Зелена школа», приносили свої кулінарні шедеври на «Кондитерський ярмарок», а творчі роботи – на виставку «Світ моїх захоплень». «Осінній бал» для старшокласників – яскраві та видовищні виступи, неповторні танці, ліричні й драйвові пісні, і, звичайно ж, запальна дискотека, – був достойним завершенням загальношкільного свята.

Отже, за підсумками фестивалю «Ми – одна родина» у середній школі І місце посів 7-А клас (70 балів), ІІ – 8-А клас (62 бали), ІІІ – 5-В клас (60 балів).

Серед класних колективів старшої школи кращим виявився 11-Б клас (65 балів), за ним слідом іде 10-Б клас (57 балів), а 11-А поступився йому лише 2 очками – у нього 55 балів.

Редколегія шкільної газети «SCHOOL TELEGRAPH» вітає переможців і бажає всім учням наснаги, натхнення, гарних творчих ідей та замислів!

Європейці в нашій школі

16 грудня в нашій школі офіційно відбулося відкриття «Євроклубу». Луіза Мороз і Анастасія Андріюк проводили бесіду із засновником клубу – Первовою Мариною Марківною.

Розкажіть, будь ласка, нашим читачам, що це така за організація – «Євроклуб»? Які її цілі?

«Євроклуб » – це журналістський гурток, заснований саме у стінах нашої школи № 22. Мета цієї організації – розширення знань про країни-члени ЄС, налагодження зв’язків зі школами європейських країн, участь в інтернет-проектах, формування особистості та розвиток лідерських якостей учнів, європейська інтеграція, міжкультурний діалог.

І я хотіла би наголосити, що не слід плутати нашу шкільну організацію з урядовими та політичними групами, які мають схожу назву.

Зараз учасниками «Євроклубу» є 22 учні (на даний момент це 6, 10 та 11 класи), між якими чітко розподілені обов’язки. Ми проводимо зустрічі, відкриті засідання, дискусії, дебати, рольові ігри. Це дає змогу учням навчитися розуміти одне одного, висловлювати власні думки, будувати відносини, що є гарною основою для майбутньої кар’єри.

«Євроклуб» залучає до співпраці найактивніших, найжвавіших, найтолерантніших учнів, які добре володіють англійською, німецькою, українською та іншими мовами. Це відповідальні діти, на яких можна цілком покластися.

А хто був ініціатором створення «Євроклубу»?

Організаторами «Євроклубу» був Петро Михайлович і я. Я вважаю, що прийшов той час, коли просто необхідно створення подібної організації в нашій школі. На мою думку, «Євроклуб» поки що одна з тих небагатьох шкільних організацій, яка дає учням унікальні можливості для вдосконалення вміння працювати, спілкуватися та налагоджувати відносини з іншими людьми та розвитку творчого мислення учнів.

Які результати діяльності «Євроклубу» ви маєте на сьогодні?

Вже проведено багато роботи, яка націлена саме на співпрацю з європейськими країнами, на взаєморозуміння та дружбу. Це виражається в листуванні наших школярів з дітьми європейських країн, в їх спільних проектах.

По-перше, делегація наших трьох вчителів відвідала республіку Польщу, де ми мали змогу відвідати школу в маленькому містечку Бржежніца біля Кракова. Ми багато спілкувалися з учителями та учнями цієї гімназії та, звісно, підчерпнули досвід й отримали знання щодо польської культури, особливостей викладання предметів у польських школах. У Польщі дітей з дитинства вчать мати свою власну точку зору, вміти аргументувати й відстоювати її, а також прислухатися до інших думок. У всіх школах там вивчається релігія, і ми відвідали один такий урок, де викладала монахиня. Це було для нас дуже цікаво, тому що в нас немає подібного досвіду. Діти вивчають, звісно ж, Біблію, релігійні канони, біблійських персонажів, у них є традицією читання молитов на початку та на кінці уроку. Це значно відрізняє польські школи від наших.

У свою чергу польська делегація також приїжджала до нашої школи і поляки були вражені рівнем навченості, ерудиції, начитаності та інтелектуальним розвитком наших дітей. Школа № 22 гідно показала себе! Для наших гостей було організовано безліч екскурсій містом, вони відвідали музеї, були у російському театрі, мали змогу відвідати зоопарк, прогулятися Радянською. Наші польські друзі поїхали дуже задоволені, із багатьма враженнями й думками про нашу країну.

Ця програма продовжується, і передбачено візит української делегації з дітьми-євроклубовцями до Польщі у травні 2011 року. Відповідний візит поляків до України запланован на вересень-жовтень 2011.

По-друге, наша школа єдина в Україні бере участь в інтернет-проекті «Музика єднає людей». Цей проект – загальноєвропейський (26 країн). Він складається з декількох етапів, і ми вже пройшли 3 тури.

І етап – презентація школи.

ІІ етап – створення CD-альбому з музичними композиціями фольклорної, оперної та сучасної української музики.

ІІІ етап – створення портрету музичної культури України, цей альбом супроводжується слайдами із зображенням видатних людей – композиторів, співаків, виконавців.

Зараз ми готуємося до наступного етапу – створення новорічного музичного кліпу до Різдва Христова. Дар’я Полякова з 10-В вже підготувала свій виступ.

Останній тур – найважливіший та найвідповідальніший етап цього проекту. Націоналний відеокліп «Євробачення» має бути створений в кінці березня. За нього голосуватимуть представники різних європейських країн, які також беруть участь в цьому проекті. Вони матимуть змогу протягом 20 днів голосувати, як на справжньому «Євробаченні» – ставити оцінки від 1 до 20 балів. І вже після цього буде визначений один-єдиний переможець, якому буде вручено спеціальний особливий приз, нагорода.

В рамках цього проекту учні 10-11 класів спілкуються на учнівському форумі сайту з дітьми європейських країн, висловлюють своє ставлення до музики, музичні вподобання та смаки. Таким чином проходить міжкультурний діалог. До речі, нещодавно нам запропонувало листування місто Спарта, що в Туреччині. Мої учні дуже зацікавлені в цьому і зараз листуються зі школярами Туреччини.

Які плани «Євроклубу» на майбутнє?

В рамках діяльності «Євроклубу» ми скоро хочемо провести тижні німецької та польської культур, налагодити ще тісніші стосунки з представниками національних товариств.

Я сподіваюся, що саме «Євроклуб» стане тією організацією, яка виховуватиме у підростаючому поколінні нашої школи риси та якості справжнього європейця – толерантність до інших людей, відповідальність за наслідки своїх учників, любов до історії та культури своєї держави, бережливе ставлення до оточуючого світу.

А наша редколегія бажає «Євроклубу» процвітання, активних учасників, все нових і нових перемог!

Рубрика «Педагогічне сузір’я»

Виноградова Марина Миколаївна, вчитель-методист англійської мови СЗОШ № 22

Родом Марина Миколаївна Виноградова з Оренбурзької області. Географія її життєвих переміщеь, з приводу батька-льотчика: місто Бугуруслан Оренбурзької області – Ленінград – Таллін – Миколаїв. У Миколаєві з 2 класу Марина вчилася в нашій, 22-й школі. Світ її захоплень у шкільні роки – це музика, танці і навіть фігурне катання (у час мешкання в Талліні). Учителем мріяла стати із дитинства, а вибір спеціалізації зумовило навчання в англійській школі. У приватній бесіді Марина Миколаївна розповіла: «Після закінчення Одеського державного університету в 1975 році я повернулася в школу 22, яку закінчила п’ятьма роками раніше. Мені здавалося, що вчителі не приймуть мене, колишню ученицю, як свою колегу. А вийшло все навпаки: повна довіра, пошана і мудрі поради колег допомогли мені набути професійного досвіду.

Я розраховувала пропрацювати в школі рік-два, і піти зі школи, а виявилося, що залишилася на 33 роки. Можна сказати, що це багато – пропрацювати на одному місці стільки років. Але не було жодного року, жодного класу, схожого один на одного. Що затримало мене в школі стільки років? Звичайно, не зарплата і не соціальні блага. Я думаю, це наші учні, неординарні особистості. Багато хто з них зміг досягти успіху в житті завдяки своєму розуму, таланту і знанням, одержаним у школі.

Хотілося б відзначити той факт, що, будучи обмеженою рамками програми, нормативних документів, відсутністю вибору програм, підручників у школі, я мала можливість працювати творчо і багато чому вчитися у своїх учнів».

Час вже перевірив знання її учнів, і навіть через 20-30 років вони вдячні своїй вчительці за безцінний подарунок, набутий за 10 років невтомної праці на її уроках з англійської мови.

З любов’ю розповідає про Марину Миколаївну її учениця Луіза Мороз: «Для мене Марина Миколаївна є взірцем того, яким має бути справжній учитель. Вона – мій улюблений викладач. Марина Миколаївна вчить нас не тільки англійській граматиці та правопису, а й порядності, відповідальності, працьовитості, моральності. На уроках ми часто обговорюємо проблеми людяності та чесності, сперечаємося, що таке любов та краса, спілкуємося щодо недавно прочитаних книжок, їх тем та ідей, розмірковуємо, якою повинна бути людина – і все це, звісно ж, англійською мовою! На таких дискусіях ми вчимося мати власну точку зору, аргументувати й відстоювати її, поважати супротивників по дебатах. Її вимогливість та строгість завжди вимушують нас не тільки триматися «на рівні», а й ставити нові цілі та планки і досягати ще кращих результатів; вони прищеплюють нам навички дисципліни й відповідальності. У цьому я вбачаю заслугу Марини Миколаївни – воїстину мудрої вчительки, очі якої завжди сяють любов’ю до своєї роботи і до дітей, наповнені глибокою розважливістю та поміркованістю і великим бажанням зробити зі своїх унів справжнії людей. За це їй – велика подяка від усіх учнів, яких вона вчила».

Суворову – 280

К 280-летию выдающегося полководца Александра Васильевича Суворова мартовская сессия Николаевского облсовета объявила 2010-й годом Суворова в нашей области. 23 ноября у здания военной кафедры ННУ состоялось торжественное открытие памятника А. В. Суворову, а 24 ноября, в день рождения полководца, в музее судостроения и флота прошла тематическая экскурсия и состоялось торжественное заседание Морского собрания по случаю юбилея. Но главные торжества в честь полководца состоялись в Очаковском военно-историческом музее имени Суворова, который на городские и народные деньги обновил свой эстерьер и экспозиции, посвящённые генералиссимусу. Приятно сознавать, что 9-А класс тоже внёс свою маленькую лепту в эту кассу, купив памятный билет народных сборов. Вместе с делегацией Николаевского облсовета, руководством города Очакова и русскими общественными организациями учащиеся 9-А класса нашей школы были участниками торжественных мероприятий в Очакове: конференции, презентации новой книги о Суворове, экскурсия по залам музея и, наконец, митинга у памятника Суворову, установленного в 1907 году в честь 120-й годовщины Кинбурнского сражения. После митинга был концерт, в котором принимали участие и ребята нашей школы, после прочтения Крупорушкиным Никитой стихотворения Н. Рачкова «Суворов» очаковцы и гости восторженно выкрикивали: «Браво! Молодец!». Было приятно и Суворову, и артистам, которые достойно представили в Очакове нашу школу.

Процюк Владимир, 9-А класс

Поездка по Золотому Кольцу

Каждое лето, начиная с 2001 года, от русской общины «Русич-Николаев» (председатель – учитель сзош № 22 Шаталова Зоя Ивановна) группы детей в составе 10-11 человек совершают по приглашению и финансированию Российской Федерации учебно-образовательные 10-дневные поездки по историческим местам России: в Санкт-Петербург или по Золотому Кольцу. За это время из нашей школы в таких поездках побывало уже 45 учащихся. В этом году шестеро ребят из 9-А (Майстренко Никита, Нефёдова Даша, Крупорушкин Никита) и 8-А (Димитрогло Юлия, Яковлев Илья, Михайловский Игорь) классов были награждены поездкой по Золотому кольцу за неоднократные победы в конкурсах по русской истории, литературе, культуре и общественную работу в обществе. Русские города: Москва, Владимир, Ростов Великий, Суздаль, Кострома, Ярославль, Переславль и Сергиев Посад – радушно принимали гостей со всего постсоветского пространства. Перед взорами ребят история нашей страны прошлых веков оживала, воплотившись в древнерусских городах, храмах, монастырях, фресках, памятниках, самых разнообразных музеях, архитектуре деревянного зодчества. «Эта поездка наполняет душу святостью и  благоговением, убеждает в единстве русско-украинской истории и судьбы, укрепляет дружбу между народами», - считают ребята. «Россия, имеющая массу своих финансовых проблем, всё же расширяет рамки сотрудничества со странами СНГ и соотечественниками из дальнего зарубежья, укрепляя и соединяя людей Русского Мира по языку, духу и истории», - пишут в отзывах ребята. В этом году РНО «Русич-Николаев» объявляет два литературно-художественных конкурса: ко Дню родного языка – на лучшее авторское стихотворение или сказку о русском языке и рисунок-композицию (А3) «Портрет русского писателя на фоне его героев и музы»; второй конкурс посвящен 50-летию полёта в космос Юрия Гагарина, принимаются авторские стихи, сказки и рисунки (А3) на космическую тему. Работы сдаются в кабинет № 405. Ждём Ваших творческих работ, ребята. 

Рано-вранці 19 грудня під поріг нашої школи Миколай Чудотворець приніс солодкі подарунки, бажаючи викликати радість і посмішки на наших обличчях. Директор перший прийшов до школи і, побачивши солодощі, зрозумів, від кого й кому ці ласощі. Коли Петро Михайлович з двома хлопцями-помічниками зазирали в кабінети, від щирого серця даруючи учням і вчителям цукерки, то здавалося, що той зимовий засніжений ранок осяяло тепле веселе сонечко. Кожен розумів: віддячити за гостинці треба добром і любов’ю до людей, які завжди поруч із нами.

Грудень ознаменувався низкою міських олімпіад. Учні 22-ої достойно представили свою школу на міському рівні.

ПІДСУМКИ МІСЬКИХ ПРЕДМЕТНИХ ОЛІМПІАД

 Конкурс знавців української мови ім. Петра Яцика (міський етап)

 6 клас:

Шилівська М. – 1 місце

7 клас:

Луценко О. – 3 місце

9 клас:

Мороз Л. – 2 місце

 Англійська мова

8 клас:

Мартиросян Елем – 3 місце

Андреєва Анна – 3 місце

Ніколайченко Дар’я – 3 місце

9 клас:

Мар’ян Єлизавета – 1місце

Кирюшко Поліна – 1місце

Федькова Марія – 3 місце

10 клас:

Кондратьєва М. – 1місце

Божко М. – 1місце

Алексєєва Г. – 2 місце

Акопян А. – 3 місце

11 клас:

Бессарабов Є. – 1 місце

Казакова М. – 2 місце

Гоцелюк І. – 2 місце

Лозова К. – 3 місце

Математика

6 класи:

Штанько І. – 2 місце

Українська мова

8 класи:

Гарбуз А. – 3 місце

9 класи:

Казанжи Б. – 2 місце

Мороз Л. – 3 місце

10 класи:

Кондратьєва М. – 1 місце

Мельник І. – 3 місце

11 класи:

Гоцелюк. І. – 3 місце

Світова література

9 класи:

Мороз Л. – 2 місце

10 класи:

Бершадська В. – 1 місце

11 класи:

Бєссарабов Є. – 3 місце

Хімія

8 клас:

Шаталіна С. – 3 місце

Географія

7 класи:

Кас'яновський І. – 3 місце

9 класи:

Кирюшко П. – 3 місце

10 класи:

Мельник І. – 2 місце

Колесник Ю. – 3 місце

Фізика

7 класи:

Кас'яновський І. – 3 місце

9 класи:

Кирюшко П. – 2 місце

Селезньов І. – 3 місце

Німецька мова

11 клас:

Біляєв Д. – 2 місце

Кондратьєва М. – 3 місце

Історія:

8 клас:

Сапальник П. – 3 місце

Терентьєв Є. – 3 місце

10 клас:

Чуприна В. М. – 1 місце

Правознавство

9 класи:

Кирюшко П. – 3 місце

Редакційна колегія «SCHOOL TELEGRAPH» вітає всіх переможців і бажає їм наснаги, натхнення й здоров’я!

ІСТОРІЯ МИКОЛАЇВСЬКИХ КОРАБЛІВ В ЗАГАЛЬНОШКІЛЬНОМУ ПРОЕКТІ «БУЗЬКА ХВИЛЯ»

Наше місто – місто корабелів та суднобудування. Прославлений Чорноморський флот завжди привертав увагу людей. Тому в цьому році громадськість міста Миколаєва взялась за дослідження історії та розпочала проект «Бузька хвиля». Наша школа також приймає активну участь у проекті і 7-Б клас не виключення. Протягом семестрів учні класу із зацікавленням шукали матеріали про суднобудування. Не менш цікавим зайняттям виявилося брати інтерв’ю у прославлених суднобудівників міста та знайомитися з кораблями, які були побудовані у Миколаєві. Також школярі намагалися простежити їхній життєвий шлях. Для юних дослідників виявилась цікавою доля легкого крейсера «Червона Україна».

«Червона Україна» - радянський військовий корабель, який спочатку мав ім’я Адмірал Нахімов. 19 жовтня 1915 року в Миколаєві завод «Російського суднобудівного суспільства» («Руссуд») приступив до споруди  двох братів-крейсерів «Адмірал Нахімов» (головний) та «Адмірал Лазарєв». Але перша світова та громадянська війни надовго заморозили будівництво.

У січні 1920 року білогвардійці відбуксували корабель до Одеси і там, на жаль,  його посадили на мілину. Але у лютому 1920 року крейсер щастям повернувся до Миколаєва. І у  1923 року крейсер отримав нове ім’я – «Червона Україна», і почалось у нього нове життя.

У супроводі есмінців у 1928 році радянський крейсер дружньо відвідав Турцію, а 25 липня 1929 року корабель гостинно прийняв на свій борт самого І.В. Сталіна. Після цього вперше подорожував до Італії та Греції, а через чотири роки корабель знову їде до Туреччини підлікуватися – пройти капітальний ремонт.

Але настали жахливі часи Великиої Вітчизняної війни, які забрали життя тисячі людей. Крейсер героїчно брав участь в складі Чорноморського флоту СРСР: мужньо евакуював жителів Одеси та обороняв Сімферополь. А у 1941 році першим з кораблів ескадри відкрив вогонь по наступаючим військам супротивника. Але 12 листопада настала чорна смуга у житті крейсера, і під час авіанальоту у корабель, який стояв біля Графської пристані, потрапило дві бомби, через що на кораблі загинуло 70 чоловік. І наступного дня пошкоджений корабель відбуксували в Південну бухту, де він  трагічно затонув.

Але доля повернула «Червону Україну» так, що 1947 року корабель піднято із дна морського та відремонтовано. І за всі його бойові заслуги командування вирішило посадити  крейсер на грунт в районі коси Бакая як мішень для бомбометання морської авіації. Гідний кінець життя для гідного героя СРСР.

Під час війни корабель став наче одне ціле із своїм екіпажем, і тому керівництво Чорноморського флоту прийняло рішення новому ракетному крейсеру м. Миколаєва присвоїти ім’я «Червона Україна»! Це було зроблено для того, щоб мужній дух крейсера продовжував жити у другому поколінні до наших часів.

«В будуванні цього корабля брав участь мій дідусь, який все життя працював на заводі», - пише Мавродій М. Також цей крейсер добудовувався і в теперішній час належить флоту Російської Федерації та базується в п. Владивосток, продовжуючи захищати морські рубежі Росії на Дальному Заході.

І хоча крейсер «Червона Україна» продов-жив життя з іншою назвою – «Варяг», пам’ять про ракетний крейсер живе в серцях миколаївських корабелів і дотепер!

Отже, дорогі друзі, ми сподіваємося, що зацікавили вас цією статтею; гадаємо, що ви не залишитеся байдужими до захопливої історії Чорноморського флоту, адже це наше минуле! А без минулого немає майбутнього!

 Колектив 7-Б класу.

Євтушенко Людмила Едуардівна народилася у сім’ї військовослужбовця 5 березня 1960 року в селищі Навля, Брянської області. Захопилася історією у шкільні роки, коли працювала екскурсоводом у районному музеї партизанської слави під керівництвом свого вчителя історії Шарової В. Г. Доля батька-військовослужбовця закинула родину в далекий суворий край – Магаданську область. Там, у 1977 році вона закінчила середню школу. У 1982 році отримала диплом вчителя історії, суспільствознавства та англійської мови, закінчивши Брянський державний педагогічний інститут ім. академіка І. П. Петровського.

У 1984 році переїхала на проживання в м. Миколаїв і з того часу працює вчителем історії СЗОШ № 22. Стаж її безпосередньої роботи педагогом 28 років.

Євтушенко Людмила Едуардівна – творчо працюючий вчитель. Своєю головною метою викладання історії вважає виховання громадянина України, соціально зрілої, працелюбної, творчої особистості. Людмила Едуардівна бере активну участь у методичній роботі школи, міста, області, керувала роботою міської творчої групи вчителів історії з питання «Пошукова робота учнів на уроці історії». Досвід роботи вчителя з організації самостійної роботи учнів з метою формування навичок логічного мислення, роботи з історичними джерелами узагальнено і рекомендовано до впровадження у практику роботи вчителів.

Людмила Едуардівна співпрацює з Чорноморським державним університетом ім. Петра Могили, у списку її наукових публікацій статті з питань теорії, моделі територіальної влади. Брала участь у наукових конференціях Ольвійський форум, Могилянські читання. Досвід роботи з питання «Формування історичного мислення учнів засобами роботи з історичними джерелами» друкувався у фаховому журналі «Історія в школах України» (2008), газеті «Історія України». Методична модель реалізації досвіду розкрита у брошурі, яка випущена обласним інститутом післядипломної педагогічної освіти.

Людмила Едуардівна виховує доньку студентку. Її чоловік, Євтушенко Олександр Никифорович, вірний друг і надійна підтримка, колега, який як ніхто розуміє важку та відповідальну працю своєї дружини.

Нерідко доля посилає нам випробування, щоб змінити віру у власні сили, удосконалити свій досвід, підвищити свій фаховий рівень, набути нові знання. Великою подією в житті стала участь у Всеукраїнському конкурсі «Учитель року – 2008».

Було все – важкі конкурсні випробування, практичні і творчі завдання, уроки в інших школах. Але участь у конкурсі дала їй розуміння, який повинен бути сучасний урок. Взявши участь у всіх етапах конкурсу, Людмила Едуардівна тепер впевнена, що творчий вчитель не обійдеться сьогодні без знання сучасних інформаційних технологій.

Євтушенко Людмила Едуардівна представляла на конкурсі досвід роботи з теми : «Робота з історичним джерелами як засіб формування історичного мислення сучасного учня», який отримав високу оцінку журі за логічність, послідовність його опису, продуманість науково-теоретичної бази, спрямованість на результати.

Під час конкурсу вчителі ділилися досвідом роботи з таких актуальних на сьогоднішній день тем, як розвиток критичного мислення, проблеми навчання на уроках історії, дослідницька діяльність, проектна діяльність, формування ключових і предметних компетенцій.

Звичайно, участь у конкурсі – це велике та відповідальна праця. Але Людмила Едуардівна впевнено може сказати, що зустріч з вчителями-колегами з різних куточків України, обмін досвідом, спілкування з вченими-методистами, авторами підручників з історії дає стимул, бажання краще працювати, самовдосконалюватись, рухатись уперед, працювати творчо. Проходячи через всі етапи конкурсу переконалась «що в нашому місті, області багато талановитих вчителів історії, перспективних, з новими ідеями і бажанням працювати, готових примножити традиції нашого міста, нашої Миколаївщини».

НАШЛИ СВОИХ!...

Группа ребят-русичей из зош №22 (Соболев Артем – 9-А, Процюк Владимир – 9-А, Загора Дмитрий – 8-Г, Михайловский Игорь 8-А) и сош № 61 (Бурковская Анна – 10-А) и взрослых из русских обществ РКЦ и РНО «Русич-Николаев» в конце декабря 2010 года по проекту МДС побывала в Москве по приглашению общественной организации «Россия молода», волонтеры которой все 3 дня сопровождали николаевцев во время экскурсий по столице: в Кремль, Мавзолей, исторический музей, Оружейную палату, музей Ильи Глазунова, обзорной автобусной по городу.

Особенно запомнились экскурсии в институт социальной и ювенальной педагогики, где наши ребята со студентами-первокурсниками участвовали в новогодней развлекательной программе и приобрели много новых друзей; впечатлило, присутствие на телепередаче «Закрытый поход»  Гордона на 1-ом канале в Останкино; ребята благоговели, слушая молитвенное пение на службе в величественном Храме Христа Спасителя; поразило аурой Древней Руси посещение первого московского Свято-Даниловског монастыря, а в одном из двориков обители в вечерних сумерках нас всех очаровала огромное, диаметром до 3-метров, с подсветкой прозрачная икона Спаса Нерукотворного над входом в резиденцию Патриархата всея Руси, своим необычным присутствием под открытам небомнапоминавшая всем о том, что вся наша Земля с небесным куполом – Божий Храм, а мы вечные его прихожане, но в суе забываем об этом.

И, конечно же, удивительной, почти космической была поездка в Звездный городок – в центр подготовки космонавтов имени Ю. А. Гагарина, куда мы попали стараниями и усердием искреннего патриота города Николаева и Москвы – председателя Николаевского землячества в Москве, Христенко Владимира Николаевича, который щедро оплатил нам дорогу в Звездный, сопровождал и одарил презентами. Наше воображение было потрясено просторными павильонами с космическими кораблями, тренажёрами, всевозможными космическими экспонатами. Кружилась голова от маштабов увиденного и услышанного. Сердца наши переполнялись гордостью и радостью, когда в отдел космического питания для встречи с нами пришли бывшие николаевцы, работающие в Звездном: Игорь Евгеньевич Маруенюк и Михаил Пасечных, отвечающие за питание косомнавтов в космосе. Нас так вкусно кормили космической едой. Поили космическим чаем, обо всем рассказывали, показывали все экспонаты, раскрывали разные космические «секреты», что это было похоже уже не просто на экскурсию – на встречу с добрых, развеселившихся друзей. Прошаясь, мы получили от Михаила Пасечника наказ: статью о поездке назвать  «Нашли своих». Конечно, своих – чужих так не принимают. Познавательная, дружеская, «земляческая» энергетика этой встречикаждый раз при воспоминании обжигает «космическим» зарядомрадости, человеческой теплоты и родства. Мы нашли своих и в Звездном и в Москве – разве не своими были ставшие нам добрыми друзьями волонтеры из «России молодой», разве не прочитывали мы в их взглядах теплоту и участие, братскую заботу и радость от встречи. Да и не к своим кровным братьям мы ехали в Москву, где нас ждали как своих, приним али как своих, любили по- братски, как своих. Конечно же – нашли своих.

В Одессе, куда мы приехали поездом, нас тоже ждали свои: Чернов Валентин Валентинович, председатель русского общества «Единая Одесса», встретил нас на машине, покормил в своем кафе ужином, затем завтраком, разместил в своем просторном доме, чтобы утром, перед отъездом в Николаев, мы побывали на консульской елке в Одессе, посмотрев спектакль и получив новогодний сладкий подарок. Как хорошо иметь везде друзей, и как ответственно быть добрым другом … 

Учитель-методист сош №22

Председатель РНО «Русич Николаев»

Шаталова Зоя,

Газета Миколаївської спеціалізованої I-III ступенів школи №22 з поглибленим вивченням англійської мови з 1 класу

SCHOOL TELEGRAPH

Випуск № 2 (листопад 2010)

Шкільний калейдоскоп

 Наші – на відкритті меморіальної дошки у Ставках

30 вересня відбулося урочисте відкриття меморіальної дошки, присвяченої 117 річниці заснування німецькими переселенцями колонії Ватерлоо на території сучасного міста Ставки Веселиновського району Миколаївської області. На відкриття були запрошені представники районної адміністрації, почесний посол Німеччини в Україні Кіфак О., учні нашої школи, студенти Чорноморського університету ім. Петра Могили, університету культури. Учениці 10-Б класу Бершадська О., Кондратьєва М. та Онч К. презентували нашу школу трьома мовами: німецькою, англійською та українською. Запальні танці у виконанні учениць Потриваєвої О. та Утяшевої К. не залишили байдужих у залі, а надзвичайно проникливе виконання пісні «Wer bin ich?» Казанжи Богданою вразило глядачів. Хочемо подякувати учням 9-В та 10-Б класів, які гідно представили нашу школу.

Конкурс «Пані вчителька-22»

1 жовтня в нашій школі відбувся конкурс молодих вчителів «Пані вчителька-22». У ньому взяли участь Кабашнюк Юлія Іванівна (вчитель англійської мови), Копа Наталія Іванівна (вчитель англійської мови), Заводськова Катерина Олександрівна (вчитель англійської мови), Смаровоз Юлія Андріївна (психолог), Сидорова Вікторія Вікторівна (вчитель англійської мови), Ковальчук Аліна Сергіївна (вчитель англійської мови), Жулего Ірина Володимирівна (вчитель англійської мови). Учасниці мали представити своє домашнє завдання, відповісти на питання журі, виконати номер (танець або пісню). Всі виступи були надзвичайно яскравими та виразними, постановки відрізнялися високою професійністю та майстерністю. Переможниця обиралася голосуванням серед глядачів. Приз глядацьких симпатій отримала Заводськова Катерина Олександрівна. До того ж, кожна учасниця отримала подарунки в різних номінаціях. Редакція газети «School Telegraph» вітає нашу переможницю та всіх пані-вчительок і бажає їм наснаги й успіхів! 

Польські друзі в нашій школі

The department of the Foreign Languages study is happy to share the information about the beginning of the active cooperation with the school in Brzeznica, Poland, initiated by the school Euroclub (coordinator M. M. Pervova).

In September the group of English teachers (including M. M. Pervova, T. V. Beznyuk, K. O. Mechet) visited Poland. During their stay they took part in delivering the lessons, communicated with pupils and teachers, met the local authorities and were engaged in the culture programme, organized by the Polish partners. They really enjoyed the process of exchanging ideas concerning their future mutual projects and making it the part of school “Euroclub” work.

Our Polish friends organized excursions to Wawel (a royal castle in Cracow), Wadowice (the town where the Pope John Paul II was born), Oswiecim (the site of the former concentration camp National Auschwitz – Birkenau Museum) and Wieliczka (the oldest salt mine in the world still in operation).

In October the teachers from Poland also paid us a visit. The programme of their stay was much the same as the one of ours to Poland: sightseeing, meeting students and the region, and city officials operating in the sphere of education.

The purpose of the visits is to organize the students and teachers exchange for the most active participants of the school Euroclub and the most successful students. According to the discussed schedule the first group of students is to go to Poland in April 2011.

Кабашнюк Юлія

Інтерв’ю брали Мороз Луіза, Андріюк Анастасія

Добра справа

 С любовью к городу

Ко Дню города вместе с русскими общественными организациями ученики 9-А класса и их классный руководитель Шаталовой Зоя Ивановна вышли на субботник, чтобы очистить от мазни граффитчиков монументальный символ города – памятник кораблестроителям и флотоводцам «Шар земной». Перед началом работ священник отец Дмитрий благословил со­бравшихся на доброе дело. Ак­тивисты собрали и вынесли 6 пакетов мусора и не только очи­стили памятник от надписей вандалов, что было нелегко, но и заново покрасили золоченые буквы посвящения на монумен­те и внутренний округ, на кото­ром «арт-террористы» не оста­вили живого места, исписав все аэрозольными красками и пер­манентными маркерами. На сессии горсовета мэр города В. Д. Чайка сердечно поблагода­рил добровольцев за их работу.

Девятиклассники были самыми молодыми миссионерами, поэтому убирали подписи не только по кольцу монумента, но и на верхотуре самого шара: мыли растворителями, очищали наждачной бумагой, подкрашивали буквы, красили чёрный ободок внутри. Захватывало дух у прохожих, глядя на Процюка Вову, который для самых труднодоступных работ взобрался на «экватор» шара.

Дважды в год: ко Дню города и ко Дню освобождения города – русские организации, как это было с 2008 года, намерены проводить субботники возле монумента, а ребята из 9-А класса намерены к ним присоединяться.

Нефьодова Дар’я, 9–А клас

 Увага! Нова рубрика!

Газета «School Telegraph» відкриває рубрику «Педагогічне сузір’я»,  де публікуватимуться творчі педагогічні біографії наших вчителів та ветеранів школи, які потім увійдуть у «Книгу Пам’яті» нашої школи.

Увага! Завдання № 1 усім класам: написати біографії підшефних ветеранів школи та свого класного керівника; підібрати фотографії до статей (для книги – 5-7, для газети – портрет). Набрані тексти в електронному варіанті здати до грудня в кабінет № 405 Шаталовій Зої Іванівні.

 СЕМІКІНА ТЕТЯНА ІВАНІВНА

Тетяна Іванівна Семікіна народилася 24 липня 1923 року в селі Дружелюбовка Запорізької області. В 1940 році в рідному селі закінчила середню школу на відмінно. Вступила до Запорізького державного педа­гогічного інституту. Вже давно вирішила молода дів­чина, що здобуде професію педагога та буде навчати дітей бути справжніми людьми. Але велика трагедія відкинула назад на декілька років здійснення мрій багатьох людей. І з жовтня 1942 року молода Тетяна знаходиться в евакуації в місті Белебей (Башкирія). 

Але Тетяна Іванівна не збиралася жити у спокій­ному місті, де немає війни, а вирішила допомогти своєму народові. Вже з травня 1942 року дівчина нав­чалася у школі молодших авіаспеціалістів. І напри­кінці 1942 року після закінчення з відзнакою цієї шко­ли була направлена радистом, метеокодувальником в 904 батальйон аеродромного обслуговування 2-ої повітряної армії Воронезького, а потім 1-го Українсь­кого фронту. Зі спогадів Тетяни Іванівни: «Вместе с подругой Надей отправились на товарняке, идущем в Сталинград. Оттуда попали в г. Ульяновск, через военкомат добились направления в Окружную шко­лу младших авиаспециалистов. Пять месяцев учебы прошли в упорном труде. И вот мы, 600 девушек, по­лучив аттестаты и звания младших сержантов, разъ­ехались на разные участки фронта. Мы попали на аэродромную метеостанцию в 904-й, а затем 838-й ба­тальон аэродромного обслуживания 2-й воздушной армии... Базирующийся авиаполк ежедневно совер­шал десятки боевых вылетов на уничтожение живой силы и боевой техники противника. Не обходилось и без жертв. В боях за Белгород, вырываясь из окруже­ния, погибли многие бойцы батальона аэродромного обслуживания, в том числе и мои сослуживцы...» 

Тетяна Іванівна брала участь у звільненні Вороне­жа, Курська, Орла, Белгорода, Харкова, Києва, Жито­мира, Рівного, Львова, Лейпцига, Берліна та Праги. Останнім місцем дислокації 2-ї Повітряної Армії ста­ло місто Вена (Австрія).

Після закінчення війни Тетяна Іванівна нарешті здійснює свою заповітну мрію – закінчує Запорізький державний педагогічний інститут і за направленням в 1947 році іде працювати вчителем російської мови та літератури до західної України. Згодом разом з чоловіком переїздить до Миколаєва, де у неї продов­жується цікава та натхненна праця на педагогічній ниві, де Тетяна Іванівна досягла багатьох резуль­татів.

У 1967 році талановитий вчитель Тетяна Іванівна нагороджується знаком «Відмінник народної осві­ти».

З 23 серпня 1971 року по серпень 1978 року Тетяна Іванівна працює директором школі № 22.

За роки роботи в школі № 22 педагогічний колек­тив школи та Тетяна Іванівна особисто часто нагороджувалися Почесними грамотами за якісну підготовку та високе військово-патріотичне виховання учнів школи. В цей період серед випускників було до 10-15 медалістів щороку завдяки високому рівню навчально-виховного процесу, організованого та керованого цією талановитою людиною – Тетяною Іванівною Семікіною.

У 1977 році за свою плідну роботу в школі Тетяна Іванівна отримує звання «Заслужений вчитель Украї­ни».

За роки війни у Тетяни Іванівни велике зібран­ня орденів та нагород: Ордени Вітчизняної війни 2-го ступеня та «За мужність». Медалі: «За бойові заслуги», «За визволення Прага», «Захиснику Вітчиз­ни», медаль Жукова. Знак: «Місту - герою Києву - 60 років» та 12 ювілейних медалей. У 2008 році Тетяна Іванівна за заслуги у громадянській роботі отримала орден княгині Ольги.

Вже багато років Тетяна Іванівна пенсіонерка, ін­валід II групи, має 10 поранень, але не втрачає того бойового духу та сили, щоб жити активно. Вона керує жіночим хором ветеранів, який є частим гостем школі № 22 під час проведення урочистостей до пам'ятних і дат. Учні, які слухають пісні у виконанні жінок-очевидців жахливої війни, пронизаються їхньою муж­ністю, патріотизмом та стають сповненими почуттям вдячності за світле мирне небо. Наша люба Тетяна Іванівна ще й з акторською відданістю читає вірші та веде концерти як справжній конферансьє, коли виступає хор ветеранів Миколаєва. В школі № 22 її завжди чекають, люблять і цінують. Хай Вам, шановна Тетяно Іванівно, завжди щастить!

Колективно-пошукова робота учнів С ЗОШ № 22 

РОЩИНА НАТАЛІЯ АНАТОЛІЇВНА

вчитель музики СЗОШ 22 

вчитель вищої категорії, 

 «Учитель року – 2009» 

Колись дуже давно, у далекому 1977 році, Наталію маленькою 4-річною дівчинкою батьки привезли на Українську землю. Першими враженнями були враження про мальовничу природу, адже українське село Новопетрівське, що на Новоодещині, було зеленим раєм. Одного разу по телебаченню передавали виступ тріо Мареничів. Мелодійна наспівна українська пісня «Ой, у гаю, при Дунаю» глибоко проникла у душу 5-річної дитини. З того часу Наталія почала співати.

У 1980 році пішла до 1-го класу, але мрія стати співачкою та музикантом не покидала ні на хвилину. Велику роль у Наталиній любові до музики зіграв дід Іван Кирилович, який добре грав на баяні і балалайці. Отож, у 1984 році дівчина вступила до Новоодеської музичної школи по класу «баян». З першого ж року навчання почала робити успіхи і була впевнена у великій музичній кар’єрі. Але доля  розпорядилася інакше. Після закінчення середньої та музичної шкіл, розсудивши, що краще синиця в руках, ніж журавель у небі, Наталя вступає до Миколаївського педагогічного інституту на музико-педагогічний факультет.

У 1995 році закінчила інститут і стала перед проблемою працевлаштування. І тому дуже важливою, доленосною зустріччю вважає зустріч з директором ЗОШ № 39 Богуном П. М.

У 1998 році пройшла першу атестацію, де отримала ІІ кваліфікаційну категорію. Але доля вносить свої корективи. У цьому ж році 1998 створила сім’ю з Рощиним В. Я. Має двох дітей – Ольгу та Влада.

Важко сказати, як робота вплинула на її власне життя – це цілий калейдоскоп переживань, радощів і

розчарувань, злетів і падінь. Та під мудрим керівництвом незмінної адміністрації все владналося. Робота йшла. У 2008 році прийшла працювати у СЗОШ № 22 і зразу стала конкурсантом у міському конкурсі «Нове ім’я», де посіла І місце. А потім був міський конкурс «Вчитель року», потім обласний тур, де вона здобула призові місця.

Наталію Анатоліївну в СЗОШ № 22 полюбили всі: і діти, і вчителі, і батьки. В школі вона голова профспілки, а це дуже відповідально: дбати і турбуватися про добробут, гарний настрій та свята вчителів. Де Наталія Анатоліївна – там завжди пісня, завжди свято, завжди мир та злагода. Її відкриті уроки знають в області, вона одна з найкращих вчителів музики у місті. Тож синиця в руках перетворилася на велику журавлину пісню долі, нелегкої, але щасливої Долі Вчителя.

Электронное будущее школ